На Сході сережки завжди були у фаворі, а в Європі - то входили в моду, то виходили з неї. Причин тому дві: релігія і вічно мінлива мода. Наприклад, в тринадцятому столітті Римська католицька церква внесла заборону на зміну тіла, створеного Богом за образом і подобою, в тому числі на проколювання мочок вух. Поширені в Середньовіччі і епоху Відродження дорогоцінні шапочки і високі коміри також не сприяли популяризації сережок аж до кінця XVI століття. Їх замінювали пришитими до головного убору або вплетеними в зачіску підвісками, які створювали оманливий ефект. C XVII століття сережки знову стали затребувані, причому при іспанською та англійською дворах їх активно носили не тільки жінки, а й чоловіки.
Універсальність
Традиційно, сережки - найважчий для створення тип ювелірної прикраси. Змальовувати дизайн - лише невелика частина справи. Куди важливіше - врахувати всі технічні складності і зробити виріб придатним для носіння. Найбільш універсальні типи сережок - пуссети і конго. Перші являють собою металевий штифт, на одній стороні якого розташований декоративний елемент, а на іншій - замок. Другі - замкнуті або розімкнуті кільця діаметром від семи міліметрів до десяти сантиметрів, з тільцем, як правило, з тонкою порожнистої трубки.
Пуссети більш придатні до носіння, і відповідно затребувані - їх практично не відчуваєш на собі протягом усього дня. Але при виборі прикраси важливо уникати гострих кутів декоративного елемента, а також стежити, щоб як лицьова сторона, так і запобіжник замка були принаймні вдвічі більше проколу. Конго менш зручні, але помітно привабливіше пуссети. Якщо класична модель здається занадто безликої, їх можна прикрасити підвісками - від зовсім крихітних до масивних з довгими підвісами.
Баланс
Протягом століть сережки з підвісками користувалися популярністю. Однак, чим химерніше дизайн, тим більше технологічних проблем при їх виготовленні виникає. Найбільш важливим моментом є дотримання балансу - надягнуте цього продукту не можна завалюватися, крениться або некрасиво стирчати. Однак, більше 80% прикрас не відповідають даній вимозі. Якщо мова заходить про шандельерах - розлогих підвісках у формі люстр, вага яких може досягати 25 грам, у фахівців настає зубний біль. В ідеалі вага однієї сережки не повинен перевищувати 17 грам - за такої умови жінка витримає в оздобленні вечір і навіть зможе періодично носити його протягом дня. Але численні елементи дизайну і інкрустація каменями не сприяють полегшенню ваги, що негативно позначається на комфортності носіння готової пари.
Інша проблема - з'єднувальні кільця між деталями, які мають властивості перетиратися. Це трапляється як в недорогих прикрасах, так і в роботах авторитетних ювелірних компаній. Тому потрібно звертати увагу на товщину сполучної ланки. Взагалі всі елементи повинні добре рухатися - великі монолітні деталі виглядають грубо і навіть візуально збільшують виріб. Залежно від висоти і розташування проколу, а також самої форми вушної раковини, на кожній мочці одна і та ж модель сережок буде виглядати абсолютно по-різному. Це велика проблема як для дизайнерів і технологів, так і для продавців уже готових прикрас. Наприклад, вибір замку для сережок - вічна дилема, а створювати Кафи найправильніше взагалі під конкретного клієнта.
Запобіжні заходи
Дизайн має велике значення для комфортного носіння. І справа не тільки в естетичній красі. Важливо, щоб елементи сережок не чіплялися за одяг і не дряпали шкіру - наслідки подібної недоробки можуть бути плачевними. Тугий замок погіршує кровообіг і сприяє оніміння мочки - його обов'язково потрібно регулювати. І звертайте увагу на метал, з якого виготовлена прикраса. Платина і титан гіпоалергенні, в той час як в золоті може бути присутнім нікель, здатний викликати неприємну реакцію шкіри. У більшості розвинених країн даний елемент офіційно заборонений для додавання в лігатуру золота, проте в гонитві за більшою вигодою деякі виробники даний закон ігнорують.